Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року Справа № 910/211/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової- головуючого Г.П. Коробенка, Л.І. Рогачза участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)третьої особиОСОБА_4, дов. від 16.05.2014розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 у справі№ 910/211/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля"доКиєво-Святошинської районної державної адміністрації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фермерське господарство "Мрія"провизнання незаконним та скасування розпорядження №2019 від 18.03.2010, визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельною ділянкою та скасування їх державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" звернулося до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019; про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування ІІІ КВ № 018998, виданого 10.09.2001 з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 № 2019 на земельну ділянку за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Горенка, та скасування його державної реєстрації; про визнання недійсними державних актів на право власності або право користування на земельні ділянки, що були видані на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" № 2019 та скасування їх державної реєстрації, посилаючись на статті 59 92 93 152 Земельного кодексу України, статті 6 51 Водного кодексу України, статтю 7 Закону України "Про фермерське господарство". Позивач зазначив, що після передачі у приватну власність частини земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні третьої особи, відповідач оформив право постійного користування третьої особи всупереч приписам чинного законодавства за відсутності відповідних законодавчо встановлених підстав на час прийняття спірного розпорядження, відтак, третя особа незаконно користується земельною ділянкою, наданою в оренду позивачу.

Відповідач надав письмові пояснення щодо спірного розпорядження.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відхилила позов, посилаючись на відсутність порушеного права позивача на час прийняття спірного розпорядження та на правомірність користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 (суддя Сівакова В.В.) у позові в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" відмовлено; в іншій частині провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 (судді: Зубець Л.П. - головуючий, Мартюк А.І., Новіков М.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність обставинам справи та чинному законодавству.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального права, оскільки приписами частини 8 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у відповідній редакції) встановлено обмеження щодо надання у приватну власність для ведення фермерського господарства земель лісового і водного фондів; суди залишили поза увагою приписи статті 92 Земельного кодексу України щодо суб'єктів права постійного користування земельною ділянкою та статті 93 Земельного кодексу України щодо підстав виникнення права на користування земельною ділянкою.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу; позивач та відповідач не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Третя особа у відзиві на касаційну скаргу та у судовому засіданні заперечила доводи касаційної скарги, як необґрунтовані.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника третьої особи, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 15.04.2013 № 288 "Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" вирішено: надати в оренду, терміном на 25 років, позивачу водний об'єкт, площа водного дзеркала якого складає 17,0 га для риборозведення на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району; встановити річну орендну плату за згодою сторін за користування водними ресурсами у розмірі 700,00 грн. в рік за 0,1 га; доручити заступнику голови адміністрації Гусєву Р.М. укласти з позивачем договір оренди водного об'єкту; позивачу погодити договір оренди водного об'єкту з державним органом водного господарства (Київводресурси) та іншими державними органами у відповідності до вимог статті 51 Водного кодексу України; до використання водного об'єкту позивачу приступити після підписання договору оренди, його погодження та реєстрації у відповідності до вимог чинного законодавства України.

16.04.2013 позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, укладено договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №105, за змістом якого на підставі розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області № 288 від 15.04.2013 "Про передачу в довгострокову оренду водного об'єкту Товариству з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля", на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області" та відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 13.05.1996 "Про затвердження порядку користування землями водного фонду", орендодавець надає в оренду, а орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди водний об'єкт на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, площа водного дзеркала якого складає 17,0 га, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих ціляй. Термін дії Договору становить 25 років.

Також судами встановлено, що Фермерське господарство "Мрія" набуло право постійного користування на земельну ділянку на підставі рішення 5-ї сесії ХХІІІ скликання Києво-Святошинської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 16.02.1999; Фермерському господарству "Мрія" видано Державний акт на право постійного користування землею ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 2019 від 18.03.2010 "Про передачу у власність земельних ділянок 5-ти громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради" вирішено: припинити право постійного користування Фермерського господарства "Мрія" в адміністративних межах Горенської сільської ради на земельну ділянку загальною площею 22,4117,05 га, що перебувала в постійному користуванні Фермерське господарство "Мрія"; передати земельні ділянки загальною площею 22,4117 га безоплатно у власність 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району; виготовити державні акти 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія", на право власності на землю для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Горенської сільської ради.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 видано державні акти встановленого зразка на право власності щодо земельних ділянок.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач наголошував, що отриманий ним в оренду водний об'єкт фактично розміщений на земельній ділянці, яка раніше була надана у приватну власність членам Фермерського господарства "Мрія" на підставі розпорядження, яке не ґрунтується на нормах чинного законодавства України, порушує права та законні інтереси позивача, державні акти на право власності або право користування на земельні ділянки, видані на підставі незаконного розпорядження, мають бути визнані недійсними, як і Державний акт про право постійного користування ІІІ-КВ №018998, виданий 10.09.2001, з відміткою про зменшення розміру земельної ділянки на підставі спірного розпорядження.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування спірного розпорядження відповідача, суди вказали, що у відповідності до частини 2 статті 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження відповідача) громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю); позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що отриманий ним в оренду за Договором водний об'єкт знаходиться на земельній ділянці, переданій у власність фізичним особам - членам Фермерського господарства "Мрія".

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За змістом спірного розпорядження ним вирішувалось питання часткового припинення права постійного користування земельною ділянкою третій особі та надання земельних ділянок безоплатно у власність 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" (третьої особи) для ведення фермерського господарства із земель, попередньо наданих у постійне користування Фермерському господарству "Мрія" (третій особі) в адміністративних межах Горенської сільської ради Києво-Святошинського району, а також щодо виготовлення державних актів 5-ти громадянам України - членам Фермерського господарства "Мрія" на право власності на землю для ведення фермерського господарства.

Відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного розпорядження відповідача) надання в користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування; за пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади. Статтею 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, обласних, районних державних адміністраціях відповідно до закону, а за статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату прийняття оспорюваного розпорядження відповідача) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно зі статями 31, 34 Земельного кодексу України, статтями 7, 13 Закону України "Про фермерське господарство" громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю); громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм раніше у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За змістом статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" правовий статус земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, визначено як таких, що перебувають у власності членів фермерського господарства та у володінні та користуванні фермерського господарства.

Судами встановлено, а позивачем не спростовано, що спірним розпорядженням надано у власність земельні ділянки громадянам - членам фермерського господарства на підставі та у відповідності до наведених вище норм законодавства; доводи позивача про порушення порядку надання громадянам України - членам фермерського господарства "Мрія" земельних ділянок у зв'язку зі знаходженням на зазначених ділянках водного об'єкту загальнодержавного значення не підтверджено належними та допустимими доказами відповідно до Водного кодексу України, відтак, позивачем не доведено порушення спірним розпорядженням його прав та охоронюваних законом інтересів.

Також, враховуючи, що державні акти на право власності на підставі спірного розпорядження були видані фізичним особам, а саме: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, та засвідчують право приватної власності фізичних осіб на земельну ділянку, суди вірно вказали, що рішення у спорі про недійсність таких державних актів безпосередньо вплине на права вищезгаданих фізичних осіб, що, натомість, не можуть виступати сторонами в господарському процесі, та обґрунтовано припинили провадження в частині позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Разом з тим, статтями 2, 4, 5, 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (втратив чинність з 01.08.2003, був чинним на час оформлення Державного акта на право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001) було встановлено порядок надання земель для ведення фермерського господарства, за яким земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються у користування, в тому числі на умовах оренди; земля надається громадянам із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів. Заява про надання земельної ділянки підписується головою створюваного селянського (фермерського) господарства і у ній зазначаються дані майбутнього фермерського господарства.

Державний акт на право постійного користування землею видається відповідно на ім'я голови селянського (фермерського) господарства. Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Виключно після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Відповідно стаття 11 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає статус створеного селянського (фермерського) господарства у земельних правовідносинах як власника (землекористувача) земельної ділянки; стаття 12 чинного Закону України "Про фермерське господарство" не вказує на існування іншого суб'єкта речового права на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні фермерського господарства, ніж саме господарство; за статтею 4 чинного Закону України "Про фермерське господарство" голова фермерського господарства представляє фермерське господарство у правовідносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями.

Припиняючи провадження у частині визнання недійсним та скасування Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001, господарські суди попередніх інстанцій наведених положень законодавства не врахували, не перевірили, чиє право користування земельною ділянкою є наслідком оформлення Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001 та посвідчується ним, відтак, їх висновки про непідвідомчість спору в даній частині господарським судам України є передчасними.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу в частині визнання незаконним та скасування акта органу державної влади, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; вірно застосували норми чинного законодавства, внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими. Також суди вірно припинили провадження в частині спору, що стосується недійсності правопосвідчувальних документів, які підтверджують право приватної власності фізичних осіб.

Доводи касаційної скарги не спростовують достовірно встановлені судами на підставі належних та допустимих доказів обставин справи, а відтак і правомірне застосування судами вище вказаних норм чинного законодавства; скарга не містить доводів щодо невірності припинення судами провадження у справі в зазначеній вище частині.

Разом з тим, припинивши провадження у справі в частині визнання недійсним та скасування Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998 від 10.09.2001, суди не дослідили відповідно до наведених вище положень законодавства та необхідних доказів суб'єкта права землекористування, чиє право посвідчується та підтверджується зазначеним державним актом.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору в зазначеній частині.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення у даній справі належить скасувати в частині припинення провадження у справі щодо визнання недійсним та скасування Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктами 1 та 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена аквахвиля" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 у справі № 910/211/14 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 скасувати в частині припинення провадження у справі щодо визнання недійсним та скасування Державного акта про право постійного користування ІІІ-КВ № 018998, виданого 10.09.2001.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Г. Коробенко

Л. Рогач